У Коордштабі допомогли возз’єднатися родині Захисників

У Координаційному штабі з питань поводження з військовополоненими допомогли донькам загиблого воїна Сергія Мордіка ідентифікувати тіло батька та гідно поховати його.

Солдат-кулеметник Сергій Мордік загинув у квітні під час виконання бойового завдання. Автомобіль забезпечення, в якому Захисник їхав з побратимами, було підірвано. Деякі хлопці загинули відразу, а Сергій — від важкого поранення і крововтрати. Його дружина Альона Мордік — сержантка роти матеріально-технічного забезпечення — потрапила в полон пораненою: з опіками обличчя та зламаною в кількох місцях рукою. Вона стійко переносила всі труднощі в оточенні у Маріуполі, аж поки авіабомба з російського літака не зруйнувала її притулок. Тоді Альону знайшли живою серед тіл загиблих, уламків бетону й заліза.

Двох доньок — 13-річну Крістіну та 20-річну Владиславу батьки напередодні війни відправили в безпечне місце на заході України. Саме Владислава звернулася до Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими з проханням знайти тіло її батька і дізнатися, чи є відомості про маму. І, як і для сотень інших рідних та близьких наших Захисників, працівники Координаційного штабу зробили цю роботу. Проте процедури в слідчих органах морально складні, і працівники Штабу вирішили підтримати дівчат на цьому етапі. Молодша Крістіна вчиться дуже добре, малює картини, пише вірші. Старша Влада — юристка, продовжує навчання. На Майдані дівчата серед прапорців з іменами загиблих у Маріуполі зуміли знайти маленький стяг із позивним свого тата — “Шахтар”.

З’ясувалося, що маму росіяни утримували в сумновідомій Оленівці. Її перебування там підтвердив Міжнародний Комітет Червоного Хреста. Тіло тата вдалося знайти, у цьому допомогла ДНК-експертиза. Та Сергія Мордіка ще слід було гідно поховати. Кремацію тіла робили на Байковому кладовищі. “На сусідніх церемоніях поховання було чимало людей, а на цій — тільки патронатна служба “Азову”, дві доньки і я”, — згадує співробітниця Координаційного штабу.

Труну накривав прапор, Владі та Крістіні віддали його разом із кашкетом батька — на пам’ять. Доньки ж поклали до татової труни дві книжки — Сергій Мордік любив читати… “А ще — мистецтво та подорожі, — згадує Владислава. — Я пишаюся своїм татом, він був найкращим у світі”.

“Вони з гордістю і силою винесли все це, — згадує співробітниця Координаційного штабу. — 13-річна Крістіна вразила особливо. Коли ми йшли за труною, вона несла прапор”.

Сергій Модрік мав ювілей минулого року. Мріяв про телескоп. Сім’я виділила кошти, зробили йому сюрприз. Влада та Крістіна разом з батьком спостерігали за зорями. Він відкрив їм не лише наш світ, але й нові світи.

21 вересня під час обміну 215 Захисників і Захисниць Альону Мордік вдалося визволити з полону. А вчора родина отримала орден чоловіка і батька — “За мужність” ІІІ ступеня.